Як інституційна церква на Сході, зокрема в контексті Візантії, московії та пізніше російської імперії/срср, часто ставала не стільки незалежним духовним провідником, скільки політичним інструментом в руках світських правителів.
11 століття: Великий Розкол (#Схизма) 
#Візантія “розколює єдину християнську церкву”. Великий Розкол (1054 р.) — це комплексна подія, що стала кульмінацією століть догматичних, літургійних і, головне, політичних розбіжностей між #Римом і #Константинополем.
15 століття: #московська автокефалія. Цей етап є фундаментальним для розуміння сучасної так званої рпц (російської православної церкви) та її претензій.
Після падіння Константинополя (1453 р.) і через небажання визнавати #Флорентійську #унію (спроба возз’єднання з Римом), московські ієрархи одноосібно оголосили себе автокефальними (незалежними) ще в середині XV століття, обираючи митрополита без згоди Константинополя.
Історія з “отриманням” автокефалії у 1589 р. (коли було встановлено московське патріаршество) має дуже сумнівний характер: Патріарх #Єремія II прибув до москви за фінансовою допомогою, перебуваючи під тиском. Історики відзначають, що рішення про піднесення статусу та інтронізацію відбувалося за умови жорсткого контролю з боку царя бориса годунова.
Неканонічне підпорядкування Києва (1686 р.): Це подія, яка критично важлива для українсько-російських церковних відносин. Передача #Київської митрополії під юрисдикцію москви відбулася за участі підкупу та політичного тиску з боку московського царя на Вселенського Патріарха #Діонісія IV, який згодом був за це скинутий. Цей акт #Константинополь вважає неканонічним, що й стало однією з підстав для надання #Томосу про автокефалію #ПЦУ в 2019 році.
Таким чином, як завжди: шляхом обману, шантажу, залякуванню і підкупу москвія намагалася утвердити себе як центр східного християнства, використовуючи церковну незалежність як ідеологічне виправдання своєї політичної величі та імперських амбіцій, що було здобуто шляхом політичних маніпуляцій.
петро І та Синодальний Період 
У 1721 році #петро I ліквідував Патріаршество, запровадивши #Духовну #Колегію (пізніше #Святійший #Синод), яка була, по суті, державним міністерством на чолі з обер-прокурором (світським чиновником, “оком царя”). Церква остаточно перетворилася на частину державного апарату, що обслуговувала імперські інтереси. Це був період найбільшого підпорядкування церкви світській владі, що тривав до 1917 року.
радянський союз: Знищення та Інструменталізація 
#Більшовики здійснювали агресивну антирелігійну політику: масові репресії, вбивства духовенства, конфіскація майна та руйнування храмів. Це був період фізичного знищення церкви як інституції.
Але під час Другої світової війни, особливо після критичних поразок 1941–1942 років, ман’як #сталін дійсно “відновив” Патріаршество. Метою було мобілізувати патріотизм населення для війни та використати церкву як інструмент впливу за кордоном (на Балканах, у Східній Європі).
Відновлена церква була повністю підпорядкована і інфільтрована радянськими спецслужбами (нквс /кдб), що гарантувало її лояльність та використання в політичних цілях.
Сучасність: #гундяєв (так званий патріарх #кирил) і 
Повне злиття московського патріархату з російською державною ідеологією. гундяєв відкрито підтримує агресивну зовнішню політику кремля, включаючи війну проти України. Він вибудував ідеологію “русского міра”, яка фактично є релігійним виправданням російського #імперіалізму. Його дії свідчать про пріоритет земної влади, політичного впливу та матеріальних інтересів над євангельськими заповідями любові, #миру та уникнення гріха. З точки зору теології та етики, таке використання релігії для виправдання агресії кардинально суперечить християнському вченню.
Фактично, рпц під проводом гундяєва функціонує як релігійний відділ сучасної російської держави, повністю продовжуючи традицію підпорядкування, закладену петром І та сталіним. Його віра, якщо й існує, спотворена до невпізнання політичною кон’юнктурою.
Тенденція в історії так званого російського православ’я: використання церкви як інструменту для зміцнення світської (царської/імперської/радянської/путінської) влади.
Ця традиція політичного підпорядкування та інструменталізації суттєво відрізняє рпц від, наприклад, грецького чи румунського Православ’я, де панував принцип етнофілетизму (церква як інструмент нації), але не тотального державного деспотизму, як у москві. Це пояснює фундаментальні причини нинішнього конфлікту між москвою і Києвом у церковній площині, оскільки Українська Церква прагне вирватися з цього ланцюга державного/імперського контролю.
Ставте like і підпишіться: